зорі в коморі
в запасах свічки
зелені зелені бруньки
весняної туги
наїлись  зненацька
і впали під ноги
вечірнього щастя
намились в снігах
затеплених груд
всміхнулись так ніжно,
шо cтихли вітри
змарнілого звечорілого
лютого дня
пора нам співати
і рушили в млу
надимленим тихим світанком
запаморочливими кругами
направлених в південь
затримали подих і
пустились в танок
повільний неквапний
впевнений ріст
солодкої пісні
шо квітом назвуть