Мі

Між всіма годинами доби,
буднями року, осіннім листям, 
що вже втрачає передсмертне свято,
я шукаю погляди, тонкі, беззвучні, 
непомітні, без пристрасті,
в першу зустріч пересічні.
І моя пересічність сьогодні - 
вже те, що січе, розсікає,
випускає на волю тепло і цікавість.
Між нами росте Пересічність.
В неї вже посмішка та,
зі звичайних, легка несвідома.
Цікаво, який в неї голос.
Підозрюю тихий, в пів-сили.
Її голосом ми прощались.
Мій проявник пересічності, 
проза між ритмічної поезії,
сутінки, які завжди вчасно,
затерта дорога додому.
Ми тільки розпочинаємо,
а я вже звикаю 
до нашої Пересічності.
Між нами.

Слави і Привіту

За димом з дня на день невиконаних справ,
за всім, що хоче Слави і Привіту,
в кутку, або десь під подвійним дном,
або в кімнаті, про яку згадати важко,
сидить тихенько,
чи лежить - відпочиває,
чи бубонить знаннями
моя Рідна.
Іду, таки іду,
бо чую - кличе!

Коли я зупиняюсь
перевести подих,
може всміхнутись.
Спокій ...
вже не втікає.
Не буря з-під коліс вже,
не гонка гідних.
Тепер це мій реліз,
моя Єдина.
Факт, незмінний
факт, з яким прямую.

А час.
З тобою, мій коханий,
в нас Роман. Неспішний, пильний,
зі смаком полудневого сніданку,
просторих вулиць,
і вечорів без планів
на колись чи зараз.
З Тобою ми танцюємо як є.
Всміхаюся.
Я вдячна - з Тобою
я стаю Собою.

"хм..." - широкоформатний.

фільм
як я шукаю просвітленість\пробудженість\зрячість\істину\себе\картинку\формулу ... це..

думаю воно впишеться в шось ширшеслівне згодом.
а зараз , сьогодні, вже  в ту мить мені цікаво яка вона, чому вона вислизає...

цей фільм з крапками, або з одною.

напевно, вона проста. дуже. найпростіша. така проста, шо була завжди в  огляді, перед носом, під ногами, в легенях. але такої простоти і не зауважуєш, коли шукаєш ШОСЬ. з бискітками НАПЕВНО, напевно вееелике, або дуууже свііітле, сліпляче, або гаряче, або, воно має бути дуже дуже смачне, таке, шо не можеш зупинитись їсти, або ... 

і шукаєш... 
тут була, там була. так, де ше не була?
 ... і поспішаєш. коли? коли вже вона прийде\знайдеться. спрага, цікавість і нетерпляяяяячість моторять. і те постійне відчуття, що ти її за хвіст тримав, от-от щойно, і вона вислизнула.. ААААх.

розпач. жаль. і новий запал.

а вона, тихенька завжди під вухом. чемно і любляче чекає, поки ти пройдеш повне коло цивілізації, і підходячи знову до стартової точки, відчуєш холод, навіть мороз. як? нема? ... падіння на дно і відкладання весел. нема.. а я стільки обійшла. передивилась всі всі кольори і смаки, і всі чисті високі кутки!.. як? ..нема? даремно?.. 
гірко.. пусто.. і страшно....
сядеш... обіймеш коліна і ...хм... а колись я б заплакала, якби коло було меншим.... ххххмммм.... якби воно було меншим, я б не побачила стільки, ... і воно зараз таке, .. все цінне, і пройдене... ххмм... спина вирівнюється.... ххмм...
і я ж пройшла стільки, і вернулась сюди... на початок...  

спокій... невимовний.. руки розслабились і осіли на землю .. легка посмішка.. і "дякую)"....  якби я не гналась за нею, я б не була тут знову....
і...я вільна... я можу ще раз пройти все коло...можу зупинитись напівшляху ...можу вернутись назад..   тепер це все і моє  )) дякую за дарунок)) ..

потім я відштовхуючись відпочитими руками піднімусь на ще натомлені, але вдячні ноги ... озирнусь навколо... 

ххх....навколо....

є
.. . я вдихаю  ... і спокійно посміхаюсь...
привіт)*

Млинці)

Милий Роджер,
не забудь сніданок!
і посміхнись на вході в замок
пані, що пече млинці ))

Роджере ж..
пам'ятай мої пісні
стрічку рими і дзвінкість
полум'яних слів

Коханий,
великий мрійник і казкар, твій тато,
велів налагодити тобі в дорогу крила,
але ми знаємо секрет ранкових снів,
які не треба пакувати за плечима,
і промовляти величних і чарівних слів.
Ти ж знаєш, просто відчувати
мою любов .. ти сніданок з'їв?

зорі в коморі
в запасах свічки
зелені зелені бруньки
весняної туги
наїлись  зненацька
і впали під ноги
вечірнього щастя
намились в снігах
затеплених груд
всміхнулись так ніжно,
шо cтихли вітри
змарнілого звечорілого
лютого дня
пора нам співати
і рушили в млу
надимленим тихим світанком
запаморочливими кругами
направлених в південь
затримали подих і
пустились в танок
повільний неквапний
впевнений ріст
солодкої пісні
шо квітом назвуть

thinking inside the box

гм.. інша людина, то таакий світ!...
а ти знаєш тільки вулицю, і якшо не задумуватись, шо можна вийти за межі і побачити більше,  ...

ти знаєш тільки вулицю, яку вже добре вивчив. і так просто думати, шо це все.
а якщо настає момент, коли тобі відкривається страшна правда, про існування інших міст, сіл, мегаполісів ... - обурення, і звинувачення.
насправді відповідальний ти, бо сам закрився в межах і поставив кордони.
ніхто нікому нічого не винен! і не стільки приховує, скільки ми самі не дозволяємо собі побачити. так простіше.


страшно осягати масштаби незвіданості.

БЕЗ

починається зі шкіри.. проникає під всі шари епідермісу,
лоскоче і гріє,
.. наближається до мережі, якою живиться тіло...
з кожною зміною нот і ритму..з кожним поштовхом басу з долями секунди поступово проникає в кров
 .. більше і більше..
і починає наповнювати кожну частину тіла, кожен м'яз ..кожну клітину
... серце ..омиває в різних напрямках і завойовує, без права на свободу
... нарешті добирається до холодних пальців,  гармонія наповнює їх теплою лірикою
і .. вже цими руками хочеться творити і випускати імпульси, які шукають виходи усіма шляхами.
сильно, потужно без вагань і з дорослою впевненістю твориться магія,
магія чистого і неосудного мистецтва..
мозок і руки, ті щойно ледь чутливі, отримують продовження і космічне життя.
і народжується щось нескінченно гарне.
процес полонить і формує вираз, який невідчутний в словах і кольорах.

..музика ..вона